Як Вільні козаки на Запоріжжі "Українську весну" боронили

Створення національних організацій мілітарного напрямку, самоохорони, рух на демократизацію війська - події сторічної давнини не можуть не викликати аналогій із сучасністю

​

Мілітарні рухи, що створювалися на хвилі Української революції, мали на меті вплив на суспільне і політичне життя та демократизацію війська, але вже скоро їм довелося боронити "Українську весну".

На хвилі боротьби за українське державотворення 1917 року в повітовому Олександрівську (Запоріжжі) відроджувалася "Просвіта". Однак, вона була не єдиною: поруч із нею створювалися інші національно-культурні організації, часто – мілітарного спрямування.

Улітку 1917 року робітники Південних залізничних майстерень заснували культурно-освітню організацію – курінь "Січ" (керівник - Костянтин Білашкевич), а робітники Катерининської залізниці – курінь "Хортиця" (керівник - Іван Оліфер). Очільники куренів брали активну участь у засіданні повітової Ради, міської думи, Оліфер став членом міської Ради робітничих і солдатських депутатів.

Тоді ж в Олександрівську було засновано Українську військову раду. Про це поінформували міську Думу, куди надали для ознайомлення Статут Ради.

Згідно із ним, завдання новоствореного органу полягало в об'єднанні вояків-українців (офіцерів, солдат, військових урядовців тощо) на ґрунті трьох актуальних на той час вимог:

1. Федеративно-демократичний устрій Росії.

2. Національно-територіальна автономія України.

3. Організація українського війська.

Окрім того, Рада мала брати активну участь у загальному військовому житті й запровадженні демократичних перетворень у війську. Наголошувалося, що в комітетах військових частин представництво від українців має бути забезпечено відповідно до відсотку їхньої кількості.

Військова рада планувала проводити широку пропаганду, як усну, так і письмову; організовувати зібрання, лекції, мітинги, читання, концерти, вистави й інші масові заходи. Окремий наголос було зроблено на поширенні серед військових української літератури, газет, журналів, книжок, відозв тощо.

Підпорядкованість Ради була прописана досить чітко: Український військовий з'їзд, Український військовий генеральний комітет.

На окрему увагу заслуговує пункт 13 Статуту, де прописані взаємовідносини між солдатами та офіцерами. У той час, коли апологети російської революції казали про жорстку субординацію і протиставили одних іншим, українські військові, які приєдналися до революції, бачили стосунки в армії наступним чином: "найтісніші стосунки демократичні поміж офіцерством та солдатами і виховує дух вояцького братерства меж ними".

​

Щодо структурної побудови, передбачалося, що в кожній військовій частині Олександрівська, де багато українців, мають бути засновані військові громади. Там, де українців мало, засновувалися гуртки. Невеликі українські військові гуртки невеликих військових одиниць мали об'єднуватися у військову Українську громаду відповідної військової частини. Громади військових частин Олександрівського гарнізону утворювали гарнізонну громаду, рада якої обиралася на три місяці.

Зрозуміло, що будь-яка діяльність потребує фінансування. У випадку Військової Ради передбачалося, що кожен член громади чи гуртка буде робити щомісячні внески у розмірі не менше 1% від свого заробітку. Крім того, поповнювати скарбничку планували за рахунок продажу газет, літератури, показу вистав, концертів, лекцій, лотерей тощо.

Наступним кроком стала організація у Олександрівську загонів Вільного козацтва, зародком яких були згадані курені "Січ" та "Хортиця".

Олександрівськ, як і інші міста України, отримали 24 серпня 1917 року звернення українського військового Генерального комітету Центральної Ради до місцевих органів державного управління про створення організацій самоохорони. У ньому, зокрема, йшлося про необхідність створення товариств, які б мали "удержати непорушно порядок та спокій населення, уберегти хазяйство, все добро народне од знищення і грабування, і в загалі стояти на сторожі спокою та порядку на Україні".

За місяць відбулося об'єднане засідання повітової Ради, представників Української соціал-демократичної революційної партії та Української партії соціалістів-революціонерів. Під головуванням Юрія Магалевського (голова повітової Ради) на засіданні обговорили позицію міської Ради щодо УЦР та автономії України. Також було вирішено негайно приступити до формування Вільного козацтва, зокрема через загрозу анархії та бунтів у Олександрівську.

Олександрівську сотню Вільного козацтва очолив Оліфер, до її складу входило 50-60 осіб. У листопаді 1917 року сотня Вільного козацтва чисельністю 280 осіб виникла у Гуляйполі (керівник – Шевченко). Відомо також про осередки Вільного козацтва у низці сіл навколо Олександрівська: Біленькому, Розумовці, Мар'ївці, Лисогірці, Августинівці, Малокатеринівці, Жеребці та Солоному.

Постанова Генерального Секретаріату про заснування Вільного козацтва з'явилася 13 листопада 1917 року. Причому, назву "Вільне козацтво" мали право використовувати лише ті організації, які засновувалися на підставі ухваленого Генеральним Секретаріатом Статуту "Вільного козацтва". Також наголошувалося, що у будь-якому населеному пункті, незалежно від кількості дворів, мала функціонувати лише одна громада товариства "Вільне козацтво".

26 листопада 1917 року Олександрівськ святкував проголошення ІІІ Універсалу Центральною Радою. На площі Т. Шевченка (тепер це - парк Клімова у Шевченківському районі Запоріжжя) було відправлено молебень, після якого відбувся парад вояків-українців, що дислокувалися у місті. Виступала також і сотня Вільного козацтва. Після параду кандидат Українських Установчих зборів Радомський виступив із промовою. Окрім нього маніфестантів вітали комісар УНР Лазаренко, голова повітової управи Міхно, голова повітової Ради Магалевський, голова ради селянських депутатів Іванченко, від земельного комітету – Скрипник, від "Вільного козацтва" – Оліфер. Останні слова кожного промовця покривалися гучними "Слава!" і оплесками.

Менш ніж за місяць "Вільним козакам" довелося боронити Олександрівськ від більшовицьких частин.

Довідка

Вільне козацтво - національні добровільні військово-міліційні формування часів національно-визвольних змагань 1917 - 1921 років, що діяли в Україні та на Кубані. Виникли у процесі розвалу царської армії з лютого по травень 1917 року з метою захисту сіл, а згодом і Української Держави. За соціальним та національним походженням вільні козаки були, головним чином, українськими селянами, службовцями, робітниками. Козацькі робітничі організації існували в Єлисаветграді, Катеринославі, Олександрівську та інших містах України. Активно повстали на боротьбу з більшовицькою агресією взимку 1917 - 1918 років.

У січні 1919 року Оргбюро ЦК РКП(б) випустило секретну директиву, підписану Яковом Свердловим, де наказувалося провести нещадний масовий терор стосовно всіх козаків, що брали участь - пряму або непряму - у боротьбі з Радянською владою.

У рамках декомунізації 2016 року в Запоріжжі вулицю Дем'яна Бідного було перейменовано на вулицю Вільного козацтва.