26 травня 1896 року у м. Скала (тепер — м. Скала-Подільська) Михайло Грушевський одружився з Марією Вояківською, педагогом, літературним перекладачем і визначною громадською діячкою. Дружина допомагала чоловікові як у політичній, так і науковій та організаторській праці. Подружжя Грушевських особливо активно працювало в школі істориків України, яка мала вагоме виховне значення. Допомагала батькові й донька Катерина (1900-1943) — етносоціолог, фольклорист, етнограф, культуролог, перекладач із європейських мов і секретар Українського соціологічного інституту у Відні (1919-1924).

   Коли говорити про історичну науку, то годі собі уявити її без Михайла Грушевського та його десятитомної «Історії України» і записок Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ). Ці праці стали фундаментом національного відродження, на якому розвивалася національна українська духовна свідомість. Шевченко пробудив народ, Грушевський тому народові дав сильні крила для відродження суверенної держави. Всі установи, в яких працював Михайло Сергійович, досягали високих наукових показників. Важко собі навіть уявити повний обсяг праць Грушевського, адже він — автор понад 2 тис. поважних наукових робіт, це надзвичайна рідкість навіть у світі дуже плодовитих науковців. Учений також брав активну участь у з’їздах, конференціях, громадській діяльності, відстоював наукові позиції, а також знаходив час і редагував «Літературно-науковий вісник». Іван Франко претендував на Нобелівську премію у листопаді 1915 року, але не сталося. Цю премію мав би отримати Михайло Грушевський, та така вже сумна доля й історія України.

    Надзвичайно вагомим науковим вкладом праці була видавнича робота школи Грушевського. За своїм об’ємом вона не має аналогів не лише в українській історії, але й у світовій. А створені ним науково-освітні організації стали паростками, які спричинилися до створення Академії наук та інших наукових закладів і об’єднань.
   Дуже прихильно і високо оцінював Грушевський діяльність «Просвіти» та НТШ, які друкували і популяризували книжки і ширили освіту серед народу. Особливих зусиль докладав Грушевський, аби протидіяти злочинним указам Москви — «Валуївському» (1863), «Емському» (1876) — та мосвофільським течіям й іншим актам глуму і терору, які перекручували, принижували і фальшували історію України. Завдяки Грушевському вдалося не лише зберегти історичну пам’ять про Україну, але цю інформацію опублікувати та належно увіковічнити.

Перебуваючи у Львові, Михайло Сергійович підтримував ідею автономії українських земель у складі Австро-Угорщини. Під тиском революційних подій у Росії в ніч на 4 березня 1917 року в Києві утворилася Українська Центральна Рада (УЦР), головою якої заочно обрали Грушевського. Викликаний телеграмою, він повертається до Києва та включається в потік політичного життя в УЦР. Пройшов складний шлях від вимог обмеженої національно-територіальної автономії до становлення самостійної України. УЦР своїм Третім універсалом проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918-го Четвертим універсалом проголосила повну політичну незалежність і суверенітет Української держави.

     У цей час Грушевський пише статті до газет і журналів, випускає брошури «Хто такі українці і чого вони хочуть», «Звідки пішло українство», «Якої ми хочемо автономії і федерації?», а також праці «На порозі нової України» і «Гадка та мрії» — дороговкази в тодішній складній політичній ситуації.